Полісся як ландшафт втручання: Простір, влада, технологія та екологія на європейській периферії 1915-2015 років

deutsch | polski | русский | беларускі | український | english

Керівник проекту: др. Анна Вероніка Вендланд, Інститут імені Гердера з історичних досліджень Східної і Центральної Європи, м. Марбург

Координація проекту: др. Сильке Фенглер, Інститут імені Гердера з історичних досліджень Східної і Центральної Європи, м. Марбург

Партнери проекту: проф. др. Томас Бон , професура історії Східної Європи при Гіссенському університеті імені Юстуса Лібіха

проф. др. Клаудіа Крафт, професура європейської найновішої історії при Зіґенському університеті

Фінансування проекту: Сенатський комітет добору наукових проектів (SAW) Співтовариства імені Лейбніца в рамках пакту за науку та інновації

Термін: 11/2015 – 10/2018

Проект

Історія Східної Європи в XX столітті нерідко подається, як історія насильства й катастроф. Наслідком такого підходу є наратив травматизованих суспільств Східної Європи епохи екстремів між “кривавими землями” та Чорнобильською зоною. Цей наратив тісно пов’язаний з поняттям простору. Нашою метою є написання чутливої до простору історії Східної Європи в епоху модерну, яка була би поза усталеними наративними структурами, але враховувала б травматичний історичний досвід.

Ми працюємо з новим концептом, розробленим в нашій проектній групі, а саме з концептом “ландшафту втручання”. Термін “ландшафт” вказує на те, що ми розуміємо простір історії не лише як вмістилище. Насамперед нас цікавлять інтеракції ландшафту й простору з одного боку та історичних суб’єктів – з іншого. “Втручання” тут розуміється як історичний процес, учасники якого були не лише жертвами, але й розвинули власні стратегії привласнення, ухиляння та зиску – стратегії, які первинно пов’язані зі специфікою ландшафту, в якому діють люди.

Теоретичний концепт має бути випробуваний на прикладі природного й історичного ландшафту Полісся. Полісся є останнім великим регіоном заплавних та болотяних лісів Європи на перетині Польщі, Білорусі, України й Росії. У XX столітті тут відбулися колосальні перетворення ландшафту та життєвого укладу. Втручання відбувалися шляхом планування та використання простору через владні механізми та впровадження нових технологій. Полісся було театром двох світових воєн, геноцидів, широких централізаційних та модернізаційних кампаній щораз іншої панівної влади. З 1930-х років тут робилися нові спроби осушення боліт. З 1970-х років Радянський Союз планував перетворити українську частину Полісся в енергетичний ландшафт: тут було споруджено три великі атомні станції разом з відповідною інфраструктурою. Однією з цих станцій була Чорнобильська, яка з 1986 року стала глобальним символом сучасного транснаціонального “суспільства ризику” та загрози з боку “технологій ризику”.

Карта "Полісся в 20-м і 21-м столітті" (Джерело: Гердер-Інститут, Марк Фрідe)

Три підпроекти

• Техніки панування на болоті і межі їх дії, 1914-1941 р.р. (університет м. Зіген),

• Меліорація і колективізація Білоруського Полісся, 1965-2015 р.р. (університет м. Гіссен),

• Українське Полісся як ландшафт атомної енергетики та трансформація локальних ідентичностей, 1965-2015 р.р. (Інститут ім. Гердерa, м. Марбург)

розглядають різні часові рамки та форми втручання. Окрім того, ми запрошуємо експертів з різних дисциплін до дискусії над нашим концептом з метою його уточнення. За допомогою емпіричних даних з підпроектів та результатів теоретичної дискусії ми хочемо перевірити, наскільки концепт “ландшафту вторгнення” сприятиме кращому описові складних взаємовідносин людини, простору, природи й техніки в Східній Європі в порівнянні з усталеними методами тлумачення.

Пінськ центральне кладовище (Джерело: Діана Зіберт)

Техніки панування на болоті і межі їх дії, 1914-1941 р.р.

Науковий керівник: проф. др. Клаудіа Крафт, Університет м. Зіген

Дослідник: др. Діана Зіберт, Університет м. Зіген

Проект вивчає, з якими цілями і якими методами військові і цивільні інтервенти встановили своє панування над Поліссям, дуже малонаселеним, але більш прийнятним як простір опору регіоном і його місцевими жителями під час світових і громадянських воєн, а також в мирний час.

Полісся було театром військових дій і передовою фронту під час Першої світової війни. Його західна частина належала в 1921-1939 роках Польщі, а схід - Радянському Союзу. З 1939 по 1941 рік згідно з пактом Молотова-Ріббентропа Радянський Союз захопив і західну частину Полісся.

Як місцеві жителі, так і приїжджі сприймали Полісся в цей період по-різному: одні як мальовничий об'єкт пейзажного живопису, інші як місце видобутку торфу; одні як малонаселений регіон, навіть як болотисту terra non grata, інші ж як регіон єврейських містечок. Полісся, крім того, трактувалося як давньоукраїнський, давньобілоруський і давньослов'янський ландшафт.

Яким чином процеси навчання і передачі знань вплинули в цей період на настанови до дії і просторові концепції правлячих класів? Які стратегії опору, підпорядкування і присвоєння розробили корінні жителі міст, містечок і сіл, реагуючи на нав'язані їм техніки ведення війни, управління, колонізації і модернізації, коротко - техніки панування?

Полісся було в цей час простором зіткнень і співпраці, простором тяжіння і відштовхування, простором між терором і нормальністю, між територіалізацією і новим запустінням, між забезпеченням і небезпекою, між конструюванням "своїх" та "інших".

Спираючись на класичний аналіз архівних текстів та вторинної літератури, ми досліджуємо механізми, як в Поліссі сформувався ландшафт втручання, за який то воювали, а то навіть не звертали уваги, то передавали його як традицію з покоління в покоління, a то руйнували, то зберігали в пам'яті, a то знову забували його.

Джерело: Артем Куйда

Меліорація і колективізація Білоруського Полісся, 1965-2015 р.р.

Науковий керівник: проф. др. Томас М. Бон, Університет м. Гіссен

Науковий співробітник: Артем Куйда, Університет м. Гіссен

Проект досліджує Білоруське Полісся в контексті радянської модернізації в епоху постсталінізму. Науковий інтерес викликає дослідження Полісся як сільськогосподарського і соціально-культурного експериментального поля. Генеральна Схема меліорації Білоруського Полісся була розроблена ще за Хрущова, але комплексна меліорація почалася після березневого Пленуму ЦК КПРС 1965 року в зв'язку з прийняттям нової сільськогосподарської програми. Особлива увага приділялася осушенню поліських боліт як засобу прискореного розвитку аграрного сектора. Всього на Поліссі було меліоровано близько 2 мільйонів гектарів земель. Але неправильний підхід до обробітку осушених земель і недостатня наукова база призвели в багатьох місцях до піскування і ерозії ґрунту. Саме тоді увійшов до вжитку термін "Білоруська пустеля".

Основу дослідження складають насамперед плани радянського і білоруського урядів щодо меліорації і архівні фонди створеного в місті Пінську в 1966 році Головного управління з осушення земель і будівництва радгоспів в Поліссі при Міністерстві меліорації і водного господарства СРСР (Главполесьеводстрой). Також особливої уваги заслуговують стратегії прийняття нової аграрної політики, адаптації до нових умов і протесту населення. У цьому напрямку першоджерелами є протоколи і звіти місцевих органів влади і партійних комітетів, а також скарги та інтерв'ю зі свідками. З внутрішньої перспективи розглядається роль місцевого населення не тільки як об'єкта планування та оптимізації, а й як суб'єкта зі специфічною стратегією реакції на проблеми, які виникають. В цьому контексті великий інтерес становлять відомості про пошук власної вигоди і можливого обходу або невиконання інструкцій населенням, а також його реакції на сторонні наукові і робочі кадри.

Співробітники Чорнобильської АЕС дорогою на роботу (Джерело: pripyat.com, Олександр Сирота)

Українське Полісся як ландшафт атомної енергетики та трансформація локальних ідентичностей, 1965-2015 р.р.

Дослідник: Др. Світлана Болтовська, Інститут ім. Гердерa, м. Марбург

Даний проект вивчає історію українського Полісся як історію втручання в контексті (пост)радянської атомної промисловості. У 1970-ті роки там були побудовані три атомні електростанції з супутньою інфраструктурою: Чорнобильська, Рівненська та Хмельницька АЕС. Таким чином, "атомгради" стали в цьому водно-болотному краї міськими населеними пунктами нового типу. Будівельні майданчики і АЕС дали місцевим жителям нові перспективи працевлаштування та залучили робітників-мігрантів з усіх куточків Радянського Союзу. Радянська пропаганда представляла цей процес як успішну історію модернізації, освіти і зростання матеріального добробуту. Проте, майже немає достовірних даних про реальні вигоди атомної енергетики для Полісся і даних про сприйняття цього розвитку на місцях.

Після катастрофи 1986 року особливо гострим стало питання про реальну вартість і витрати атомної енергетики. На Поліссі було здійснено нові багатосторонні втручання в ладншафти: масова евакуація місцевого населення, дорога боротьба з наслідками аварії і контамінацією території (тільки між 1986 і 1992 роками більш ніж 600 000 осіб стали ліквідаторами аварії); повернення самоселів і поступова переорієнтація закритої Чорнобильської зони у випробувальний майданчик-заповідник для наукових досліджень, а також такі явища як туризм катастроф і повсюдне мародерство. Однак, зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС у 2000-му році стало для Рівненської та Хмельницької атомних електростанцій часом їх стрімкого зростання. Там створення енергетичного ландшафту досі сприймається і продовжує писатися далі як українська історія успіху.

Даний проект описує нові відносини, створені взаємодією технологічних артефактів, акторів і ландшафту. У центрі стоїть питання про те, як технополітичний режим трансформував місцеву ідентичність і спосіб життя. Дослідження базується, головним чином, на інтерв'ю з (колишніми) жителями атомних міст і навколишніх сільських районів, a також на архівних матеріалах, візуальних джерелах і музейних репрезентаціях.